Максимально стисло. Головне.
Ебола — ріка в Африці, в республіці Конго. Наголос на «о» — ЕбОла. В околицях цієї ріки в далекому 1976 р. вперше були зафіксовані та діагностовані випадки інфекційної хвороби, котра зараз отримала назву «геморагічна лихоманка Ебола». Засоби масової інформації цю страшну словесну конструкцію почасти спрощують і говорять про «хворобу Ебола».
Геморагічна лихоманка Ебола — це гостра вірусна інфекція. Тут принципово важливим є кожне слово:

  • гостра — захворювання гостро (швидко, раптово) починається, але найголовніше полягає в тому, що хвороба не буває тривалою, хронічною. Виникли симптоми, і за декілька днів (зрідка тижнів) хвороба закінчилася (хоча результат може бути принципово різним);
  • віруснапо-перше, констатація того факту, що збудник хвороби — ВІРУС, свідчить про те, що можливості медицини вкрай обмежені: антибіотики на віруси не діють, ефективних противірусних ліків нема, отже, все, що можуть лікарі, — підтримувати організм хворого протягом часу, котрий потрібен для формування противірусного імунітету; по-друге, це означає, що є конкретні «місця», де вірус мешкає, і є конкретні умови, за яких вірус потрапляє в організм людини (вочевидь, якщо знати ці «місця» і умови, можна уникнути хвороби);
  • геморагічна лихоманка — ці два слова пояснюють основні симптоми хвороби: лихоманка — підвищення температури тіла, геморагічна — така, що супроводжується чисельними крововиливами (крововиливи помітні на шкірі та слизових оболонках, але це не головне; головне — це внутрішні кровотечі, порушення згортання крові, що і є почасти причиною смерті).

Тепер найголовніше питання, яке всіх бентежить: чи можлива в нашій країні епідемія лихоманки Ебола?

Для розуміння відповіді варто зауважити три моменти:

  • джерелом вірусу в живій природі є декілька видів кажанів. Все ці кажани живуть виключно в теплих країнах, де весь рік літо, і живляться фруктами. Тобто це не той кажан-вампір, що прилетить до вас, вкусить, нап’ється крові та ще й заразить вас жахливою хворобою. Щоб заразитися, це саме ви повинні певним чином з кажаном безпосередньо поспілкуватися (наступити, зловити, намагатися з’їсти), а кажан, зі свого боку, має вас дряпати-кусати. Зареєстровані також випадки зараження від мавп (горил, шимпанзе), дикобразів, антилоп. Проте прийнято вважати, що ці тварини не є носіями вірусу — вони теж постраждалі, і теж заражаються внаслідок контактів із кажанами;
  • в зараженої кажаном людини розвивається хвороба, а хворий становить небезпеку для інших людей. Хворий почувається вкрай погано — він не в змозі ходити в гості, дуже близько спілкуватися з великою кількістю людей і передавати заразу всім підряд. Справжній ризик підчепити заразу є в основному у медичних працівників і близьких родичів, що доглядають за недужим;
  • чому таким важливим є не просто контакт, а саме близький і безпосередній контакт? Річ у тім, що цей вірус не літає в повітрі (тобто повітряно-крапельним шляхом не передається) і не передається з їжею та питвом. Вірус знаходиться в крові, лімфі та в усіх виділеннях хворої людини (слина, піт, сеча, кал, сперма), але щоб заразити здорову людину, вірус повинен потрапити або безпосередньо в кров, або на слизові оболонки, або на пошкоджену шкіру — тобто актуальні ті самі шляхи зараження, що відомі нам стосовно ВІЛ/СНІДу, гепатиту В — ну хіба що додається легкість зараження через поцілунки та укуси.

Тварини, від яких можна заразитися вірусом (окремі види кажанів, горили, дикобрази тощо), в наших краях не живуть. Потенційно небезпечною є людина, котра попаде до нас вже зараженою — швидше за все, прилетить, але може й приплисти (адже інкубаційний період — від двох до 21-го дня) з країни, де хвороба Ебола реально наявна (Кот-Д'Івуар, Сенегал, Конго, Судан, Габон, Уганда, Сьєрра-Леоне, Ліберія).

Принциповий момент: в інкубаційному періоді заражений не становить небезпеки. І лише одночасно з появою у хворого конкретних симптомів виникає можливість заражати здорових людей. Особа, що може заражати вірусом, м’яко кажучи, не дуже добре себе почуває, тому може близько контактувати з вельми обмеженою кількістю людей, які і захворіють, захворіють важко, і захворювання це неможливо приховати, і вдома не відсидітися, плюс очевидна інформація про контакт з мандрівником — загалом, все це доволі швидко наведе на підозри щодо хвороби Ебола, дозволить вжити протиепідемічних заходів і спалах локалізувати.
Чому ж це (локалізація спалахів) не вдається на батьківщині захворювання? Причин декілька. Найголовніші:

  • постійна наявність в місцевій природі тварин, що є носіями вірусу;
  • практично повна відсутність системи охорони здоров’я загалом і санітарно-епідеміологічної служби зокрема;
  • місцеве населення надає перевагу шаманам;
  • за хворими часто-густо доглядає не спеціально навчена медсестра в захисному одязі, а родич, котрий нічому не навчений;
  • місцеві поховальні звичаї, що передбачають дуже близький безпосередній контакт (обійми, поцілунки тощо) живих із померлими, а вірус зберігає активність в тілі мерця до 50 днів!

Резюме: обмежений локальний спалах захворювання Ебола в Україні цілком можливий, масова епідемія — ні.

Чому так багато розмов і галасу в ЗМІ?

  • Перш за все тому, що хвороба Ебола надзвичайно важка: 9 із 10 хворих мають реальні шанси загинути — з вірусних інфекцій небезпечніший для життя лише сказ (там результат 10 із 10).
  • Тому, що нові випадки захворювання постійно реєструються, і постійно наявний ризик проникнення вірусу в країни більш-менш цивілізовані. А ось тут вже все залежатиме від готовності санітарно-епідеміологічної служби та інфекційних стаціонарів.

Чи вдасться не допустити проникнення вірусу в країну? Чи вдасться своєчасно локалізувати осередок інфекції? Від відповідей на ці запитання залежить кількість людських життів, якими країна розплатиться за локалізацію осередку.
Взагалі, все, що варто знати пересічному мешканцю України — це те, що є країни (див. вище), де існує хвороба Ебола. І якщо ви туди зібралися або спілкуєтеся з тими, хто звідти приїхав, то слід бути обережними й уважно вивчити заходи профілактики, можливі ознаки хвороби тощо. Там багато незвичного, цікавого. Наприклад, якщо ваш партнер побував, скажімо, в Сенегалі й там на щось важко захворів, але одужав, то варто знати, що в чоловіків, що перехворіли лихоманкою Ебола і повністю одужали, вірус зберігає активність в спермі до семи тижнів… Зрозуміло, що на наших теренах це інформація швидше задля цікавості, ніж для практичного застосування.
А найголовніше практичне застосування — не метушитися і не панікувати, бо загалом для мешканця України чи Росії ймовірність захворіти на лихоманку Ебола приблизно така сама, як для мешканця Сенегалу ймовірність відморозити руки.
А комплекс санітарно-епідеміологічних заходів і готовність до них — це вже завдання держави, в якій ви маєте щастя жити. Про те, чи готова держава вас захищати, потрібно думати тоді, коли йдете на вибори.

***

Створення вакцини, що захищає від хвороби Ебола, цілком по силі сучасній медичній науці, але потребує немалих коштів. Важливо при цьому розуміти, що повернути витрачене не вдасться, нікому й ніколи: в країнах, де вірус Ебола є, грошей на вакцинацію нема.
Тож не дивно, що ВООЗ б’є на сполох, привертаючи увагу громадськості до спалахів хвороби, і цей набат дає результат: росте стурбованість і, відповідно, зростає фінансування — вчені багатьох країн активно працюють над створенням вакцин, розробляють нові перспективні методи лікування.

Матеріали ВООЗ, рекомендовані для читання:

Болезнь, вызванная вирусом Эбола

Часто задаваемые вопросы относительно болезни, вызванной вирусом Эбола

Your Ebola reading list: Should you worry?

***

 Матеріал російською мовою можна знайти тут.

Переклад Юрчак Л.Р.

автор Комаровский Е.О.
опубликовано 03/11/2014 14:20
обновлено 05/01/2015
Болезни и лечение

Комментарии

Для того чтобы оставить комментарий, пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.

Скачивайте наши приложения